Вечір-реквієм, присвячений річниці  Чорнобильської трагедії

 

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що стільки горя, аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?

Щоб жив Дніпро І щоб жила весна.

 

І щоб, як завше, сад весняним шалом

Не як ілюзія — дивився і здаля

А істина — Щоб стрілку не заскалило

В дозиметрах, де зболена земля.

Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.

Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

Полин — трава … Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип’яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву — полин-трава? Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони дорожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.

Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

Місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року, коли листя зеленим туманом проступало на деревах. Спало місто Прип’ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке наступало на нашу землю.

У ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року о першій годині 24 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі.

Та хіба тільки у ній? Вона розчинилася у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.

Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда, придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося.

Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку.

У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. Більше 2 тисяч населених пунктів мають на сьогодні статус постраждалих.

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, а ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

Відвага… Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а і Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. І всі молоді.

А їм би тільки починати жити, кохати, нести радість близьким. У кожного були свої плани та надії. Та ніч 26 квітня стала для них фатальною. Вони не озиралися, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подуху. Запам’ятайте їхні імена. На все життя запам’ятайте:

Герой Радянського Союзу — лейтенант Правик Нолодимир Павлович

Герой Радянського Союзу — лейтенант Кібенок Віктор Миколайович

Сержант –  Ващук Микола Васильович

Старший сержант  – Ігнатенко Василь Іванович

Старший сержант – Титенок Микола Іванович

Сержант Тищура Володимир Іванович

У божевільному вирі життя давайте в цей день хоч на кілька секунд помовчимо і згадаємо 26-те квітня 1986 року. Згадаємо і спробуємо надалі не забувати про нього, бо коли вмирає пам’ять про минуле, це минуле може повторитись.

Вшануємо пам’ять загиблих і померлих внаслідок аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.  Урятований світ — найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин.

О, Боже Великий, наш Боже, наш Боже!

Дай певність на радість, умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час лиха й випроби,

Щоб злився дощами пекельний Чорнобиль

Заступник директора з НВР Ткаченківського НВК – Ільїва А.М.

 

 

Переглядів: 245

Залишити відповідь