Години пам’яті “Їх долі обпалені війною”

 

Година пам’яті ” Їх долі обпалені війною”

(до 28-річниці виведення військ з Афганістану)

Минають дні, ідуть роки,

Життя листки перегортає

А біль Афгану – на віки

В душі чомусь не замовкає

 

          15 лютого виповнюється 28-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Учні 10- 11 класів з вчителем – Слободян Р.В.  згадали  героїв тієї страшної війни та  полинули  в спогади  про неї. Метою заходу було ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховати  почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків.

 

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов’язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.  В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.  Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.  А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок. Афганська війна триває і досі.

Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.  Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам’яті.

Наші юнаки також виконували свій інтернаціональний обов’язок в республіці Афганістан, це:

  1. Кравець Василь Юрійович
  2. Боровський Іван Борисович
  3. Носоїл Павло Павлович
  4. Филимон Михайло Прокопович
  5. Филимон Василь Прокопович
  6. Флора Микола Андрійович

Як тяжко усвідомлювати, що серед нас уже немає :

Кравця Василя Юрійовича,  Боровського  Івана Борисовича, Носоїла Павла Павловича. Не вернувся додому ще юним хлопцем Флора Микола Андрійович

Молоді герої, про яких  розповідали учні 10-11 класів, здійснили подвиг, прославили своє покоління. Своїми вчинками вони вчать нас бути людьми. Бо тільки людина здатна піднятись над інстинктом самозбереження в ім’я врятування інших.

«Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», – сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.  Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам ‘яті воїнів – афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю. Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію…

Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…

Наша участь в афганській війні буде мати сенс і виправдання тільки в одному випадку – якщо вона відверне інші війни

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

Заступник директора з НВР  Ткаченківського НВК – Ільїва А.М.

Переглядів: 269

Залишити відповідь