Не згасне свіча пам’яті

Крізь вічність із ясних зір і свічадо тихих вод в усій земній красі та зболеній печалі світить нам материнський образ нашої неньки -України. Багато поколінь страждало, мучилося і помирало, щоб засвітилася зірка вільної незалежної суверенної держави нашої. І щоразу наші вороги переконувалися в тому, що ми – сильний, а головне міцний духом народ.
Інакше, як пояснити те, що українці вистояли найстрашніше лихоліття – голодомор 1932-1933 років. Минуло 80 років з часу цього найбільшого і найстрашнішого злочину над нашим народом. На десятиріччя можна засекретити архіви, можна замести сліди злочину, можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
Ми не можемо забути трагедії, яка травмувала нашу націю, залишивши на її тлі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами.
Голод… Яке страшне слово! Серце терпне, коли його чуєш, коли уявляєш страждання людей, безліч смертей і покалічені душі.
Голодомор 1932-1933 років забрав життя мільйонів українців. І хто, як не ми – сучасне покоління маємо дбати, щоб такої трагедії більше не повторилося, хто, як не ми маємо з глибокою скорботою в серці пам’ятати і шанувати пам’ять усіх , хто загинув невинною смертю?
В Чорнянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів свято бережуть пам’ять про жертв голодомору. Члени військово-патріотичного гуртка під керівництвом Златової Е.І. створили тематичну викладку «Жнива скорботи», у якій було відображено факти про жахливі події 1932-1933 років.
Вчитель світової літератури Заболотна М.Л. організувала для учнів 10-11-х класів перегляд відеофільму «Чорним по білому». Цей фільм не залишив байдужим жодного з присутніх. Під час його перегляду в очах дітей можна було побачити сум, жаль і біль за свій стражденний народ, адже перед ними постала жалива картина людських страждань і безневинних смертей.
27 листопада учні чергового 7-го класу, під керівництвом класного керівника Оніки І.В., провели тематичну лінійку-реквієм «Страшні роки моєї України». Розповіді учнів про жахливі події 1932-1933 років, про спогади очевидців голодомору вражали своєю страхітливістю, жахом. По закінченню лінійки учні – члени військово-патріотичного гуртка запалили свічку пам’яті, і всі присутні вшанували загиблих в роки голодомору хвилиною мовчання.
Не менш вражаючим був тематичний урок пам’яті «Не згасне свіча пам’яті», який провела класний керівник 8-го класу, вчитель історії – Лунга В.А.. Своїми розповідями вчитель допомогла всім присутнім зрозуміти суть, причини та наслідки голодомору. Учні 8-го класу читали спогади свідків голодомору, декламували вірші. Особливо вразили всіх присутніх розповіді про дітей – жертв голодомору, їх страждання, сльози і безкінечні смерті.
Хочеться вірити, що трагедія 1932-1933 років ніколи не повториться. Адже ми – молоде покоління гарантія того, що країна більше ніколи не зазнає такого лиха. Наша пам’ять не дозволить нікому цього зробити. У наших серцях ніколи не згасне свіча пам’яті!

Заступник директора з навчально-виховної роботи
Чорнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Златова Е.І.

Переглядів: 820

Один коментар на “Не згасне свіча пам’яті

  1. Тендітна свічечко, гори,
    І не давай серцям забути,
    Про тих, хто дивиться згори,
    Кого ніколи не вернути…
    Про тих, хто в муках відійшли,
    Не маючи і крихти в роті.
    А як же праведно жили —
    В любові, в радості, в роботі…
    І засівали всі поля,
    У землю клали по зернятку.
    Й родила матінка-земля
    Зерно добірне для достатку.
    І хліб, й до хліба в них було,
    І пиріжечки для гостинця.
    Але прийшло криваве зло
    На рідну землю українця.
    Московський кат забрав усе
    І не лишив ні крихти в хаті.
    А час летить, удаль несе,
    Та в чому ж люди винуваті?
    Вони здали все, що могли,
    Але катюгам цього мало.
    Когось на каторгу вели,
    В нас голодом всіх катували.
    І смерть прийшла в мої краї,
    Страшна, голодна, люта-люта…
    В лабети всіх взяла свої,
    Щоб більш ніколи не вернути…
    Зчорніли села і поля
    Від горя, смутку і від болю.
    В сльозах зайшлася вся земля,
    Бо як людську змінити долю…
    Летіли душі в небеса,
    Невинні душі світлі-світлі.
    А на землі така ж краса…
    А в небо — душі нерозквітлі
    Дітей маленьких, що пішли
    Ще не пізнавши цього світу.
    Катюг московських прокляли,
    Та не вернуть людського цвіту.
    Тендітна свічечко, гори
    І не давай серцям забути
    Через яку біду пройшли,
    І що сьогодні може бути…

Залишити відповідь