«Пам’ятаймо про минуле»

82 роки… Сьогодні ми згадуємо страшну сторінку нашого народу – Голодомор 1932-1933 рр. Ця трагедія забрала життя мільйонів наших земляків. В українських селах від голоду помирали і дорослі, і діти. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника…

У Федосіївському НВК було проведено ряд заходів з метою вшанування пам’яті жертв голодомору, донесення до школярів масштабів жорстокості, з якою винищували український народ, виховання особистої стурбованості кожного за події тих років.

У рамках  раніше складеного плану було обмежено проведення розважальних заходів у школі, приспущено прапор та вшановано пам’ять загиблих від голоду земляків хвилиною мовчання.

У п’ятницю, 27 листопада, проведено загальношкільну лінійку – «Пам’ятаймо про минуле», на якій увазі учнів було запропоновано перегляд документальних  відео- та фотоматеріалів, що дали змогу унаочнити жорстокі факти із життя українського народу у 1932-1933 роках. В уяві кожного постали жахливі картини знущання над українцями, опухлі і змучені від голоду діти, дорослі, люди похилого віку. Учнями було зачитано уривки зі спогадів очевидців, у яких йшлося про те як  відбувалася колективізація, вивезення зерна і їжі за кордон…

Класні керівники старшокласників провели виховні години. Ці виховні години запам’ятаються усім завдяки тим емоціям суму, жалю і співпереживання, які вчувалися у кожному слові чи русі вчителів.

Шкільна бібліотека не залишилася осторонь виховних заходів: бібліотекар організувала книжкову виставку на тему «Голодомор – геноцид української нації».

Об’єднавшись із  працівниками  сільського будинку культури було проведено акцію «Запали свічку пам’яті». У знак вічної пам’яті жертв голодомору школярі запалили свічки, аби кожен із учнів школи не забував про ті страшні події, аби вшанував хвилиною мовчання душі померлих та опухлих  від голоду дітей, батьків, дідів…

 

 

Переглядів: 852

2 коментарів до “«Пам’ятаймо про минуле»

  1. Тендітна свічечко, гори,
    І не давай серцям забути,
    Про тих, хто дивиться згори,
    Кого ніколи не вернути…
    Про тих, хто в муках відійшли,
    Не маючи і крихти в роті.
    А як же праведно жили —
    В любові, в радості, в роботі…
    І засівали всі поля,
    У землю клали по зернятку.
    Й родила матінка-земля
    Зерно добірне для достатку.
    І хліб, й до хліба в них було,
    І пиріжечки для гостинця.
    Але прийшло криваве зло
    На рідну землю українця.
    Московський кат забрав усе
    І не лишив ні крихти в хаті.
    А час летить, удаль несе,
    Та в чому ж люди винуваті?
    Вони здали все, що могли,
    Але катюгам цього мало.
    Когось на каторгу вели,
    В нас голодом всіх катували.
    І смерть прийшла в мої краї,
    Страшна, голодна, люта-люта…
    В лабети всіх взяла свої,
    Щоб більш ніколи не вернути…
    Зчорніли села і поля
    Від горя, смутку і від болю.
    В сльозах зайшлася вся земля,
    Бо як людську змінити долю…
    Летіли душі в небеса,
    Невинні душі світлі-світлі.
    А на землі така ж краса…
    А в небо — душі нерозквітлі
    Дітей маленьких, що пішли
    Ще не пізнавши цього світу.
    Катюг московських прокляли,
    Та не вернуть людського цвіту.
    Тендітна свічечко, гори
    І не давай серцям забути
    Через яку біду пройшли,
    І що сьогодні може бути…

Залишити відповідь